ІСТОРІЯ СУДУ

            Біля підніжжя Чорної гори праворуч швидкоплинної річки Тиси стоїть затишне, по європейські колоритне місто Виноградів. Місто розкинулося біля підніжжя Чорної гори (570 м над рівнем моря), яка колись, ще до появи людини, була діючим вулканом, її форма, вигаслі кратери та розкидані великі камені — вулканічні бомби — свідчення цього. Старовинний Севлюш (така назва офіційно існувала до 1946 року) відомий тим, що першим у краї (1262 року) одержав привілеї королівського містечка. Севлюшське право вважалося великою нагородою, яку прагнули мати від короля й інші значні поселення.

Севлюш був наділений значними королівськими привілеями. Він дістав право самоврядування, свій суд. Його населення мало право обирати старосту (голову міста), вільно вселятися і виселятися, будувати млини, займатись полюванням і рибальством. Севлюського громадянина не дозволено було представити перед чужого, тільки перед свого старосту. Чотири поселення — Королеве, Сасове, Чорний Ардів і Веряця дістали спільну привілейну грамоту від Короля Лойоша Великого у 1355 році. Однак у спірних питаннях зверталися до Севлюського старости та його присяжних. Королівські привілеї поширювалися і на міську парафію, підпорядковану Естергомському Митрополитові. Король Карл Роберт у 1307 році подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут замок “Канків”. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат вже як «дворянський». Назву свою дістав від назви села Угоча, що вперше згадується в документі за 1313 рік, у зв'язку з затвердженням Севлюського пароха о. Петра на посаді митрополита. Вдруге Угоча згадується в 1332—1337 роках у папській десятинній відомості як місцевість із власним священиком. Село Угоча, що дало назву комітатові, виникло десь у другій половині XII століття, і воно, мабуть, дістало назву від імені першого жупана, котрий у цьому селі жив. Але, починаючи вже з другої половини XIII століття, столицею головних ішпанів було село Королеве, осередок угочанського майна. Отож село Угоча втратило провідну роль і безслідно зникло. За твердженням деяких дослідників, воно знаходилося десь на околиці Сасова і, мабуть, з ним злилося.

Хоч Виноградів раніше від інших поселень таких, зокрема, як Берегове, Мукачево, Ужгород одержав статус міста, у своєму розвитку він скоро став занепадати. Причиною цього було те, що феодали з роду Перені майже всі землі навколо міста і великої частини комітату прибрали до своїх рук, королівські привілеї відмінили і робили все, щоб закріпачити населення. Найпрогресивнішим представником з роду Перені був барон Зігмунд Перені. Він заснував у місті лікарню, подарував під неї гарну земельну ділянку на якій пзніше були зведені лікувальні корпуси. Барон був страчений Габсбургами в 1849 році.

У 1908 р. було затверджено герб міста Севлюша, частково базований на символіці давніших громадських печаток: на срібному тлі — угорський гусар у блакитному одязі, що тримає в правій руці ґроно винограду. Наприкінці XIX— на початку XX ст. Севлюш вважався центром як Угочанського комітату, так і одного з двох повітів цього комітату — Передтисянського.

В подальшому, прискорене створення системи рад в Угорщині, а також на Закарпатті було свідченням руйнування старого державного апарату і політичної реорганізації всієї країни. Спеціальним декретом нова влада скасувала старі слідчі та судові органи, тобто «буржуазний суд» з усіма його юридичними атрибутами, а на їх місце призначила революційні трибунали, що розгорнули каральну й репресивну діяльність серед населення за політичні (контрреволюційні) дії та карні злочини. Зокрема, 30 березня  1919 р. за наказом наркома юстиції почали діяти ревтрибунали в Берегові, Мукачеві, Хусті, Севлюші. До їхнього складу входили голова, два члени, уповноважений з обвинувачення (прокурор) і секретар. Найчастіше членами трибуналів були робітники і колишні військовополонені. Разом із тим слід зазначити, що в Закарпатті не було масових репресій. Функції піджупних і районних управлінь, міських магістратів, сільських управ і нотарів часів Угорської Народної Республіки повністю або частково перейшли до рад та їхніх виконавчих органів.

Утім, радянська влада на Закарпатті, як і в Угорщині загалом, залишила на старих місцях більшість державних службовців рядового і середнього рангу. Щоправда, кожний із них давав урочисту обіцянку, в якій говорилося: «Я, нижчепідписаний, моєю робітничою совістю і чесністю присягаю, що вказівки директоріуму і народного комісара чесно виконуватиму, владу диктатури пролетаріату вважаю для себе обов’язковою і в її інтересах чесно виконуватиму свій обов’язок».

Після приходу на Закарпаття восени 1944 року військ Червоної Армії почався процес руйнування старого державного апарату і формування нової державно-правової системи - Закарпатської України.

Для відстоювання і захисту інтересів всього народу Закарпатської України було створено "цілком нову демократичну" систему судових і прокурорських органів: Спеціальний Суд (Декрет Народної Ради Закарпатської України (надалі НРЗУ) чис. 22 від 18 грудня 1944 року "Про утворення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України"), народні суди (Декрет НРЗУ чис. 33 від 12 січня 1945 року "Про організацію судових органів Закарпатської України"), органи прокуратури (Декрет чис. 34 від 12 січня 1945 року "Про створення органів прокуратури Закарпатської України"), народна адвокатура (Декрет НРЗУ чис. 35 від 12 січня 1945 року "Про організацію роботи народної адвокатури").

Так, на підставі Декрету №33 від 12 січня 1945 р. у всіх округах і містах Закарпаття були створені народні суди, що обиралися відповідними Народними комітетами і затверджувалися Народною Радою строком на три роки. Згідно з декретом всі справи розглядалися в народному суді з участю народних засідателів, що як новий демократичний принцип організації дійсно народного суду мало надзвичайно велике значення. Вищою судовою інстанцією встановлювався Вищий народний суд, який обирала Народна рада. Порядок діяльності Народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією в кримінальних справах і Тимчасовою інструкцією в цивільних справах. Обидві інструкції були затверджені Народною Радою Закарпатської України 22 січня 1945 р. і на той час заміняли процесуальні кодекси.

На жаль, історичних документів та матеріалів, коли був утворений Виноградівський районний суд Закарпатської області, де конкретно розміщався, які були умови роботи, кадрові та матеріально-побутові проблеми, як вони вирішувалися, хто його очолив, на даний час не збереглось, так як не було чітко впорядкованої системи зберігання архівних документів.

Зі слів колишніх працівників та відомостей, взятих з деяких архівних документів, які збереглись, нам у спадок залишились лише наступні дані….

Так, з 1946 року по 1954 рік на території Севлюшського округу Закарпатської області (зараз Виноградівський район Закарпатської області) існували народний суд І-ої дільниці Севлюшського округу Закарпатської області, народний суд ІІ-ої дільниці Севлюшського округу Закарпатської області та народний суд ІІІ-ої дільниці Севлюшського округу Закарпатської області. Народний суд І-ої дільниці був утворений на загальних засадах, згідно Декрету Народної Ради Закарпатської України чис. 33 від 12 січня 1945 року "Про організацію судових органів Закарпатської України". В 1947 році були створені 2 наступні дільниці народного суду Севлюшського округу Закарпатської області. народний суд І-ої дільниці здійснював свої функції на території м. Виноградів, с. В.Ком’яти, с. В.Копаня, с. Олешник, с. Перехрестя, с. Підвиноградів и смт. Вилок. Народний суд ІІ-ої дільниці  -  на території всіх інших сіл округу, які знаходились по праву сторону р. Тиса.

Народний суд ІІІ-ої дільниці здійснював свої функції на території сіл по ліву сторону р. Тиси, а саме смт. Королево, с. Черна, с. Хижа, с. Теково, с. Новоселиця, с. Юлівці і с. Чорнотисово. Документів, які стосуються ІІІ-ої дільниці народного суду збереглося взагалі дуже мало через те, що ця дільниця проіснувала недовго - з 1947 року по 1954 рік. Так, згідно штатного розпису народного суду ІІІ-ої дільниці Севлюшського округу на 1951 рік, в суді було 6 штатних одиниць, а саме: народний суддя Леньо Іван Васильович, секретар Жоданій Ірина Юріївна, секретар судових засідань Боронь Елизавета, судовий виконавець Чейпеш Юрій Іванович, машиністка Пилип Маргарета та прибиральниця Шемет Емма.

В 1954 році народний суд ІІІ-ої дільниці був ліквідований, і підпорядкована йому територія була розподілена між двома іншими дільницями народного суду. Народний суд І-ої дільниці здійснював свої функції на території м. Виноградів і тих сіл, які відносились до народного суду ІІІ-ої дільниці, а народний суд ІІ-ої дільниці – по всім іншим селам району. Також, в 1954 році, в зв’язку із перетворенням округів на райони, помінялася і назва народного суду, який отримав відповідно статус народного суду І-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області та народного суду ІІ-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області.

Народний суд І-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області знаходився за адресою м. Виноградів, вул. І.Франка, 1. Станом на 1954 рік, приміщення суду складалось з семи кімнат. Згідно акту ревізії народного суду І-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області від 11-20 липня 1955 року народним суддею народного суду І-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області був Софілканич Іван Іванович, обраний народним суддею з 1951 року, на момент обрання його народним суддею, вищої юридичної освіти не мав. Секретарем даного народного суду працював Лях Семен Петрович, судовим виконавцем - Іваніга Микола Михайлович, секретарем судового засідання - Шевченко Жанна Петрівна, 1935 року народження, з середньою освітою, в органах юстиції працювала з 07.06.1954 року, діловодом-машиністкою - Бережник Марія Василівна, кур’єром-вбиральником – Мошкола Іван Іванович. В грудні 1955 року діловодом-машиністкою прийнято Копча Йолану Павлівну, 1937 року народження, з середньою освітою. 15 серпня 1956 року секретарем народного суду І-ої дільниці прийнято Мелеш Марію Михайлівну, 1933 року народження, з середньою юридичною освітою. 05 березня 1957 року секретарем судового засідання прийнято Гавріш Зорю Іванівну, 1935 року народження, з середньою освітою. Отже, штатна чисельність суду становила 6 чоловік, умови роботи були погані, оскільки на 6 чоловік припадав великий об’єм роботи, так як територія, яку обслуговував народний суд І-ої дільниці була досить великою, особливо це стосувалось роботи судового виконавця. Та й приміщення суду знаходились в неналежному для роботи стані. 

Згідно Акту ревізії фінансово-господарчої діяльності нарсуду 2-ої дільниці Виноградівського району від 24.12.1958 року, нарсуд 2-ої дільниці Виноградівського району був розміщений в м. Виноградів, по вул. Сталіна, №72/3, де в окремому будинку займав чотири приміщення, в тому числі зал судових засідань і архів. Також в Акті зазначено, що «згідно рішення Райвиконкому Виноградівського району суд буде перенесено в 1959 року в інше, більш підходяще приміщення, яке зараз відремонтується і перебудовується в приміщення суду. В новому будинку для суду 2-ої дільниці Виноградівського району визначено 5 приміщень, в т.ч. і відповідаючий вимогам – зал судових засідань».      

Що стосується штату суду, то на день ревізії, а саме 24.12.1958 року, штатна чисельність народного суду 2-ої дільниці становила 6 чоловік, згідно із штатним розписом і посадовими окладами. Народним суддею як уже вище зазначалось, працював Головчак Іван Іванович, 1923 року народження, вперше обраний народним суддею в грудні 1957 року, секретарем судових засідань – Міговк Єлизавета Юріївна, секретарем суду - Леньо Гелена Василівна, яка призначена на дану посаду в 1950 році. Судовим виконавцем з травня 1953 року працював Погоріляк Іван Іванович, 1926 року народження, який на той час мав середню освіту, і навчався в  Хустському лісотехнікумі, машиністкою-діловодом - Ващинець Ганна Михайлівна. 16.11.1959 року бувша секретар судових засідань звільнилась, і на її місце переведено машиністку Ващинець Г.М., а машиністкою-діловодом прийнято Смерека (Кобаско) Ольгу Іванівну, 1941 року народження, українка, комсомолка з середньою освітою, яка на даний час займається приватною адвокатською практикою.

18 грудня 1960 року, в зв’язку з реорганізацією дільничних народних судів І-ої дільниці та 2-ої дільниці Виноградівського району Закарпатської області, та для спрощення роботи народного суду, було утворено Виноградівський районний народний суд Закарпатської області. Головою Виноградівського районного народного суду затверджено Софілканича Івана Івановича, 1925 року народження, з вищою юридичною освітою, працює в народному суді з 1951 року. Народним суддею обрано Головчака Івана Івановича, 1923 року народження, українця, з вищою юридичною освітою, в нарсуді працює з 1957 року, до того працював в органах прокуратури з 1950 року. Старшим секретарем працювала Мелеш Марія Михайлівна, 1933 року народження, українка, навчалась на 3-ому курсі юридичного факультету Львівського університету, в нарсуді працювала з 1949 року. Секретарем суду працювала Леньо Олена Василівна, 1929 року народження, українка, освіта неповна середня, в нарсуді працювала з 1951 року. Було два судові виконавці Іваніга Микола Михайлович, 1930 року народження, освіта середня та Глоян Карлен Андроникович, по національності вірмен, 1931 року народження; два секретарі судових засідань: Гавріш Зоря Іванівна, 1939 року народження, навчалась на І-ому курсі юридичного факультету Київського університету, та Смерека (Кобаско) Ольга Іванівна, 1941 року народження, навчалась на І-ому курсі юридичного Факультету Київського університету, діловод-машиністка Часін Єва Петрівна, 1931 року народження, освіта середня. Крім того в суді був один кур’єр і прибиральниця, таким чином штат Виноградівського районного суду в 1960 році складав 11 чоловік, тобто народний суд кадрами був укомплектований повністю, згідно штатного розпису.

Трохи зупинимось детально на роботі суду та його працівниках даного періоду, зокрема, згадаємо про машиністку-діловода Смерека Ольгу Іванівну. Як уже було вище зазначено, Смерека О.І. прийнята діловодом-машиністкою до народного суду ІІ-ої дільниці 16.11.1959 року. 16.10.1960 року її переведено на посаду секретаря судових засідань того ж суду. 10.06.1965 року вона звільнена з посади секретаря судових засідань, за власним бажанням. Деякий час працювала юрисконсультом Виноградівської райспоживспілки. 15.07.1967 року Смерека(Кобаско) О.І. прийнята в обласну колегію адвокатури та направлена на роботу у Виноградівську юридичну консультацію, працює адвокатом і по теперішній час. Зі слів Кобаско О.І., народний суд ІІ-ої дільниці на той час, коли вона працювала, знаходився в м. Виноградові по вул. Леніна, 55 (зараз вул. Миру, 55). Дане приміщення суду існує і до сих пір, і у цих стінах Виноградівський районний суд проіснував аж до 2005 року. Хоча, як уже вище зазначалось, це приміщення було трохи відремонтоване і перебудоване «як більш підходяще», і «з відповідаючим вимогам – залом судових засідань», але на жаль, як на це вказує Кобаско О.І., ці слова не відповідали дійсності. Після об’єднання двох дільниць народних судів відразу не було чітко вироблено єдиної інструкції розподілу обов’язків між працівниками, що впливало на якість роботи суду. Крім того, одним із негативних чинників, що позначався на якості відправлення правосуддя, була робота в зимовий період, позаяк матеріально-технічне забезпечення суду було на низькому рівні, фінансування здійснювалось нерегулярно і в мінімальних розмірах, внаслідок чого приміщення суду погано опалювалось(до речі, ще по даний час в цій будівлі – на вул.Миру, 55 – збереглися кахельні пічі, за допомогою яких працівники суду могли хоч якось створити собі гідні умови для праці).

Як показує переписка Виноградівського районного(народного) суду, яка зберіглась в архіві, в 1990 році головою Виноградівського районного суду, в зв’язку із запланованим в 1992 році будівництвом Будинку правосуддя, перед головою міськвиконкому порушувалось питання про надання для цієї мети земельної ділянки в місті Виноградові, а в 1991 році – на ім.’я начальника управління юстиції Закарпатської області направлялась вихідна технічна документація на проектування Будинку правосуддя в місті Виноградові, однак в той період часу дані питання, так і не знайшли свого вирішення. І тільки в листопаді 2001 року, згідно розпорядження голови Виноградівської районної Ради № 151, було прийнято рішення про передачу будівлі в м.Виноградові по вул..Тюльпанів, 24, на баланс Виноградівського районного суду.

Відтак, в грудні 2005 року, після тривалої реконструкції ( з 2001 по 2005 рік), Виноградівський районний суд було перенесено до будівлі, яка розташована по вул.Тюльпанів(колишня Крупської), 24, де він і знаходиться по сьогоднішній день. Дане приміщення є триповерховим, загальною площею 878,8 кв.м. В ньому є: чотири зали судових засідань(два – для розгляду кримінальних справ; два – для розгляду цивільних справ); архівне приміщення, кімнати конвою та свідків тощо. Слід зауважити, що на сьогоднішній день приміщення Виноградівського районного суду є одним з найкращих, з огляду на стан і технічне та організаційне обладнання, однак, враховуючи суттєве збільшення штату та кількості справ, які були та перебувають в провадженні суду, станом на 2012 рік, є очевидною необхідність обладнання додаткового архівного приміщення та робочих кабінетів.

Повертаючись до організаційної форми та штатної структури суду, які протягом років зазнавали змін, варто відзначити, що в 1962 році, після об’єднання народних судів Берегівського, Виноградівського та Іршавського районів було утворено один народний суд Берегівського району, який проіснував до 1964 року. До його штату додатково було включено три нові штатні одиниці: бухгалтер, завгосп та архіваріус. Бухгалтером призначено Копин І.М., архіваріусом Стрипську А.А., а завгоспом – Леньо О.В. Після проведення районізації, головою об’єднаного районного народного суду обрано Мелеша Дмитра Івановича. Проблемою об’єднаного суду стало те, що його робота планувалась не в цілому, а окремо по місцям розташування. Сам голова суду Мелеш Д.І. почував себе не як голова об’єднаного суду, він керував тільки народним судом Берегівського району, а решта – жили своїм окремим життям в інших районах. В майбутньому потрібно було складати план роботи для всього районного суду, для чого слід було викликати бувших голів Виноградівського та Іршавського нарсудів та обговорювати питання, які стосувались загального плану роботи суду.

В 1965 році райони були роз’єднані, в тому числі і Виноградівський районний народний суд був відокремлений, і існує самостійно по сьогоднішній день…

За період роботи суду 1965-1970 років ніяких змін в функціях та діловодстві Виноградівського районного народного суду не було. Фінансові документи зберігались в центральній бухгалтерії відділу юстиції в м. Ужгороді, а тому, окрім книги наказів, на жаль, ніяких документів по особистому складу не залишилось.

Станом на 1968 рік, штатна чисельність Виноградівського районного народного суду фактично не змінилась. Головою суду і надалі працював Софілканич І.І., народним суддею Головчак І.І., судовими виконавцями були Іваніга М.М. та Іваніга Олександр Олександрович, 1944 року народження, якого було прийнято на роботу 16.12.1967 року. Також працювали старший секретар суду Леньо О.В., секретар суду Гандера Єва Юріївна, 1945 року народження, працювала в народному суді з 16.11.1964 року. Два секретарі судових засідань Штайгер Єва Петрівна, 1943 року народження та Ченгері Етела Андріївна, 1949 року. В 1966 році на посаду машиніста-діловода було прийнято Козар Катерину Іванівну, 1948 року народження. Також працювали кур’єр Мошкола Єлизавета Іванівна, 1924 року народження, та Іллийш Йолана Іванівна, 1929 року народження – прибиральниця. На той час обидва судді мали вищу освіту, практично всі працівники суду мали середню освіту, окрім кур’єра. Секретар судових засідань Ченгері Е.А. навчалася на хіміко-технічному факультеті Ужгородського державного університету.

       Не можна обійти увагою і «старожилів» Виноградівського районного суду, які працюють у суді і по теперішній час – це Роман (Іванта) Катерина Степанівна, 1958 року народження - 30.09.1975 року у Виноградівський районний народний суд на посаду діловода-друкарки прийнята Роман (Іванта) Катерина Степанівна. У жовтні 1978 року Роман К.С. переведена на посаду секретаря народного суду. З жовтня 1984 року переведена на посаду старшого секретаря народного суду. З 25 червня 1992 року переведена на посаду секретаря судових засідань Виноградівського районного суду, де і працює по сьогоднішній день; Тарнай (Чейпеш) Марія Омелянівна, 1960 року народження - 10.04.1979 року прийнята на посаду секретаря судових засідань Виноградівського районного нарсуду. У березні 2004 року, Тарнай М.О. переведено, за її згодою на посаду старшого секретаря, на займаній посаді працює і на даний час; Конар (Іванина) Валентина Михайлівна, 1961 року народження -  з квітня 1982 року по травень 1983 року працювала секретарем судових засідань Виноградівського нарсуду. З травня 1983 року по жовтень 1984 року працювала секретар-друкаркою Виноградівського нарсуду. З жовтня 1984 року по грудень 1992 року секретарем нарсуду. З грудня 1992 року по теперішній час працює секретарем судових засідань. Із їх слів головою Виноградівського районного народного суду до призначення головою суду Назарова П.О., був Софілканич І.І.. Штатна чисельність суду на той час фактично не змінилась, і надалі в суді працювали два народні судді (в тому числі і голова суду), два судові виконавці, старший секретар суду, секретар суду, два секретарі судових засідань, друкарка, кур’єр і прибиральниця.

В подальшому до штату Виноградівського районного суду були зараховані народний суддя Вілюс Микола Миколайович, Куліш Василь Васильович, Грегірчак Юрій тощо.

       Згідно рішення голови Виноградівської Ради народних депутатів від 03.07.1982 року, головою Виноградівського народного суду було призначено Назарова Петра Олександровича, обраного народним суддею 20 червня 1982 року. Назаров П.О. закінчив у 1980 році Харківський юридичний інститут. 13 квітня 1980 року був обраний народним суддею Балаклейського районного народного суду Харківської області, де пропрацював до обрання його народним суддею Виноградівського районного народного суду. Рішенням голови Виноградівської районної ради народних депутатів Закарпатської області від 04.07.1987 року Назарова П.О. затверджено головою Виноградівського районного народного суду повторно. Згідно наказу начальника юстиції Закарпатському облвиконкому від 18.04.1990 році за №41 його відраховано зі штату Виноградівського районного народного суду, в зв’язку з не обранням на новий термін повноважень. Пізніше, а саме від 20.05.1994 року, Назарова П.О. знову зараховано до штату Виноградівського районного суду суддею, згідно наказу начальника управління юстиції Закарпатської ОДА від 20.05.1994 року за №101/02-7, де він пропрацював до 2009 року, та був відрахований зі штату суду у зв’язку із звільненням у відставку по досягненні ним 65-тирічного віку. Його стаж роботи на посаді судді 25 років 5 місяців. За значний особистий внесок у забезпечення захисту прав і свобод громадян, багаторічну сумлінну працю в судовій системі держави, високий професіоналізм та з нагоди 65-річчя від дня народження, Назарова П.О. нагороджено Почесною грамотою Державної судової адміністрації України, відповідно до наказу ДСА України від 13.05.2009 року №181/к.

         Станом на 1986 рік, штатна чисельність Виноградівського народного суду нараховувала 11 чоловік. Головою суду був Назаров П.О., народним суддею, Драб В.І., , старшим секретарем Роман К.С., секретарем суду Конар В.М., старшим судовим виконавцем, Іваніга М.М., судовим виконавцем Іваніга О.О., секретарями судових засідань Форті Г.В. та Чейпеш (Тарнай) М.О., діловодом-друкаркою Сагайдак М.Ф., кур’єром Зеленяк М.М. та прибиральницею Зеленяк М.І.

         Зупинимось більш детально на суддях, для яких Виноградівський районний суд став, фактично, відправною точкою на ниві служіння Феміді.

Так, Драб Василь Ілліч, 23 березня 1952 р.н., уродженець с. Монастирець, Хустського району, професійну діяльність у сфері юриспруденції розпочав 01.08.1984 року на посаді стажиста народного судді Виноградівського районного народного суду, а з 11.02.1985 року переведений на посаду стажиста Мукачівського міського народного суду.

Рішенням Виноградівського райвиконкому №01-14/863 від 25.11.1985 року Драба В.І. обрано народним суддею Виноградівського районного народного суду.

Наказом начальника відділу юстиції виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів №235 від 02.12.1985 року Драба В.І. зараховано у штат вказаного суду.

Постановою Верховної Ради України №161/98-ВР від 04.03.1998 року обраний безстроково суддею Берегівського районного суду Закарпатської області.

Наказом начальника управління юстиції в Закарпатській області №85/06-03 від 13.03.1998 року Драба В.І. зараховано суддею у штат Берегівського райсуду.

Гал Лайош Лайошович, 08 липня 1969 р.н., уродженець м. Берегово, Указом Президента України №846/98 від 05.08.1998 року призначений строком на п’ять років суддею Виноградівського районного суду Закарпатської області, а наказом начальника управління юстиції в Закарпатській області №288/06-03 від 15.09.1998 року зарахований до штату Виноградівського районного суду суддею з 17.09.1998 року.

В подальшому, Указом Президента України №644/2000 від 04.05.2000 року переведений на посаду судді Берегівського районного суду в межах п’ятирічного строку.

Постановою Верховної Ради України №1205-ІУ від 18.09.2003 року обраний безстроково суддею Берегівського районного суду Закарпатської області.

Рішенням Ради суддів України №6 від 18.01.2008 року Гала Лайоша Лайошовича призначено строком на п’ять років головою Берегівського районного суду Закарпатської області, повноваження якого він і продовжує здійснювати по даний час.

Ключкович Василь Юрійович, 13.05.1974 р.н., Указом Президента України №712/2002 від 13.08.2002 року Ключкович В.Ю. призначений на посаду  судді Виноградівського районного суду. Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 року №296-VI обраний суддею Виноградівського районного суду Закарпатської області безстроково. Постановою Верховної ради України № 2513-VI від 09.09.2010 року обраний на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Кемінь Михайло Пантелеймонович, Указом Президента України «Про призначення суддів» від 27.10.1997 року № 1201/97 Кеміня М.П. призначено суддею Виноградівського районного суду Закарпатської області на п’ять років. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 21.02.2002 року № 163/2002 його призначено суддею апеляційного суду Закарпатської області на 5 років, а згідно Постанови Верховної ради України «Про обрання суддів» від 03.04.2003 року № 721-IV – обрано на посаду судді апеляційного суду Закарпатської області безстроково і дані повноваження він здійснює по сьогоднішній день.

За часів незалежності України і по сьогоднішній день Виноградівський районний суд очолює Дворніченко Володимир Іванович.

Кар’єру професійного судді Дворніченко В.І. розпочав відразу по закінченні навчання в Харківському юридичному інституті в 1982 році: з червня 1982 року по серпень 1985 року працював  народним суддею Виноградівського районного суду. В вересні 1985 року призваний на дійсну військову службу в органи КДБ УРСР, де працював співробітником управління КДБ УРСР по Закарпатській області в м. Ужгород. Відповідно до рішення сесії Закарпатської обласної Ради народних депутатів від 17 квітня 1990 року, Дворніченко В.І. обраний народним суддею вдруге і призначений головою двоскладового Виноградівського районного народного суду. У 1996 року, за заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм, присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України», відповідно до Указу Президента України від 28.12.1996 року №1278/96.

Варто зауважити, що у 1996 році було розповсюджено позитивний досвід роботи Виноградівського районного суду по організації роботи по відшкодуванню збитків, заподіяних державним і громадським організаціям злочинами та по виконанню судових рішень і вироків. Вивчення роботи районного суду Управлінням юстиції по Закарпатській області показало, що голова суду Дворніченко В.І. здійснює постійний контроль за дотриманням закону, та інструкції про виконавче провадження, що сприяло підвищенню культури в роботі по виконанню судових рішень. Міністерством юстиції в 1985 році розповсюджений передовий досвід роботи Виноградівського районного суду по виконанню судових рішень. Неодноразово постановами Міністерства юстиції України відмічалась позитивна робота судових виконавців Виноградівського районного суду, згідно яких старший судовий виконавець Іваніга Микола Михайлович зайняв 2-ге місце по республіці по огляду конкурсу на кращого судового виконавця. За свій час роботи ст. судовий виконавець Іваніга М.М. 17 разів займав І-ше місце по Закарпатській області.

       У 2000 році Дворніченко В.І. постановою Верховної Ради України від 06.04.2000 року №1617-111 обраний суддею Виноградівського районного суду безстроково, наказом начальника обласного управління юстиції за погодженням голови Закарпатського обласного суду від 10.04.2000 року №138/06-03 Дворніченко В.І. призначений в.о. голови Виноградівського районного суду. Указом президента України від 26 липня 2000 року №922/2000 його призначено головою Виноградівського районного суду Закарпатської області повторно, та відповідно до Рішення Ради суддів України №97 від 28.09.2007 року - призначено головою Виноградівського районного суду втретє, на цій посаді він і працює по сьогоднішній день. Загалом стаж роботи Дворніченка В.І. в галузі права понад 30 років, з них головою суду - понад 22 роки. Дворніченко В.І. був делегатом ІІ-го та ІV-го з’їзду суддів України; 02.12.2005 року за рішенням Голови Верховного суду України В.Т.Маляренко та Голови Ради суддів України П.П.Пилипчука Дворніченка Володимира Івановича за заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав і свобод громадян, високий професіоналізм було нагороджено почесною грамотою. На наше запитання: «Що для Вас стало поштовхом чи поворотним моментом для обрання такої сфери діяльності, як юриспруденція? І чому Ви обрали саме судову владу?», - Володимир Іванович відповів: «Ще зі шкільної лави в мене був нахил до гуманітарних наук, а поштовхом для обрання професії юриста, і здійснення своєї діяльності саме в сфері правосуддя стала організована викладачами загальноосвітньої школи, де я навчався, зустріч з представниками судової влади. Я пам’ятаю, мене тоді дуже вразила розважливість та поважність цих людей, їх розуміння закону та життєва позиція в цілому.»

У відповідності до Указу Президента України № 641/2001 «Про мережу та кількісний склад суддів місцевих судів», із змінами і доповненнями, Виноградівський районний суд є семискладовим, тобто до його штату входять сім суддів (Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України № 591/2011 «Питання мережі місцевих загальних та апеляційних судів»). Дане становище речей залишилось незмінним і після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, оскільки наказом голови ДСА України від 13.07.2012 року № 83 «Про визначення кількості суддів у місцевих загальних судах», який набере чинності з 01.01.2013 року, кількісний склад суддів Виноградівського районного суду визначено сімома суддями. Обов’язки голови суду продовжує виконувати Дворніченко Володимир Іванович, заступником голови суду є Рішко Ганна Іванівна, 1956 року народження, на біографії якої слід зупинитись більш детально.

У 1982 році ця жінка закінчила юридичний факультет Львівського державного університету за спеціальністю «правознавство». Після закінчення університету, з вересня 1982 року по червень 1983 року працювала  юрисконсультом на Тячівській міжрайбазі, а з червня 1983 року прийнята в члени Закарпатської обласної комісії адвокатів і розпочала свою адвокатську практику у Виноградівській юридичній консультації. Адвокатською діяльністю займалась по грудень 1992 року. Рішенням Закарпатської обласної Ради народних депутатів від 23 грудня 1992 року була обрана суддею Виноградівського районного місцевого суду.

Постановою Верховної Ради України від 26.12.2002 року за №413-ІV Рішко Г.І. обрано на посаду судді безстроково. Відповідно до рішення Ради суддів України №95 від 27.06.2008 року Рішко Г.І. призначена на посаду заступника голови Виноградівського районного суду, де працює і по сьогоднішній день. Стаж роботи у галузі права – 30 років. На сьогоднішній день до складу суду входять наступні судді.

Левко Тарас Юрійович, 02.04.1970 року народження, в 1994 році закінчив Українську державну юридичну академію, Указом Президента України № 1180/2000 від 31.10.2000 року призначений строком на п’ять років на посаду судді Виноградівського районного суду, Постановою Верховної ради України № 3017-IV від 20.10.2005 року обраний на посаду судді Виноградівського районного суду безстроково.

Надопта Анатолій Анатолійович, 16.03.1965 року народження, 1990 році закінчив Вищу школу КДБ СРСР, Указом Президента України № 712/2002 від 13.08.2002 року призначений у межах п’яти річного строку на посаду судді Виноградівського районного суду Закарпатської області. Постановою Верховної ради України № 296-VI від 22.05.2008 року обраний на посаду судді Виноградівського районного суду безстроково.

Трагнюк Василь Романович, 23.11.1980 року народження, в 2002 році закінчив Національну юридичну академію України імені Я.Мудрого, Указом Президента України № 509/2007 від 07.06.2007 рок призначений строком на п’ять років на посаду судді Виноградівського районного суду, а Постановою Верховної ради України № 4857-VI від 24.05.2012 року обраний на посаду судді Виноградівського районного суду безстроково.

Леньо Володимир Васильович, 29.04.1981 року народження, в 2005 році отримав диплом спеціаліста з правознавства Львівського Національного Університету ім.І.Франка, Указом Президента України  № 767/2010 від 13.07.2010 року призначений строком на п’ять років на посаду судді Виноградівського районного суду.

  Оприск Зорян Леонович, 11.04.1969 року народження, в 1997 році здобув кваліфікацію юриста у Львівському державному університеті ім.І.Франка, Указом Президента України № 286/2012 від 24.04.2012 року призначений строком на п’ять років на посаду судді Виноградівського районного суду.

Додатки:

1 ряд зліва направо: суддя Данюк В.В., суддя Мелеш М.М., судвиконавець Іваніга О.О., суддя Софілканич І.І.

Зліва направо: 1 - Головчак І.І., 3 – Гавриш З.І., 4 – Софілканич І.І., 6 – Леньо О.В., 7  - Кобаско О.І., 10 – Мелеш М.М. – секретар суду, 11 – Ващинець Г.І. – секретар суд засідань, 12 – Іваніга М.М. – ст.судовий виконавець.

Перший ряд зліва направо: 1 - Леньо О.В. – ст.секретар суду; 2 - Гавриш З.І. – секретар суд засідань І дільниці; 4 – Кобаско О.І. – секретар суд засідань ІІ дільниці; 5 – Штайгер Є.Ю. – друкарка.

Працівники народного суду та прокуратури перед будівлею суду на Миру, 55( орієнтовний час світлини – 1960 – 1967 рр.)

Зліва направо: суддя Назаров П.О.; голова суду Дворніченко В.І.; суддя Рішко Г.І.; суддя Гал Л.Л.; суддя Кемінь М.П.(2000 рік біля старого приміщення суду по вул..Миру, 55)

Зліва направо: суддя Кемінь М.П., суддя Назаров П.О.; голова суду

Дворніченко В.І.; суддя Рішко Г.І.; суддя Гал Л.Л.(2000 рік в залі суду в будівлі на вул.Миру,55)

Діючий склад суддів Виноградівського районного суду: зліва направо – Оприск З.Л., Левко Т.Ю., Леньо В.В., Дворніченко В.І., Рішко Г.І., Трагнюк В.Р., Надопта А.А.

Судді та працівники апарату суду(2012 рік)